Повна новина
Точка повернення
04/Чер/2010, 13:20
Додано в: 
Україна змінюється. Змінюється в гірший бік. Сьогоднішні сто днів Президента Януковича — одна з перших віх, коли характер змін потрібно не лише усвідомити, а й подумати, що кожен із громадян може зробити, аби спинити скочування нашої країни в прірву. Прірву деукраїнізації. Прірву згортання демократії та насадження цензури. Прірву, яку риє влада хамів, залежних не від свого народу, а від російських сюзеренів. У часи «помаранчевої» п’ятирічки в інтерв’ю з Ющенком, Луценком, іншими вагомими представниками справді демократичної, що там не кажи, хоч і слабкої, влади ми постійно запитували: чи вже проминули суспільство, мас–медіа, МВС, загалом держава ту «точку неповернення», за якою навіть при наступній владі вже неможливий відкат до «кучмізму», до «темників», до відмови від демократії та політики зрад державних інтересів? Наші сановні співрозмовники говорили різне, але чим далі від 2004 року, тим більше висловлювали переконання, що демократія в Україні — це не тимчасовий атракціон, а всерйоз і надовго.
Та вони помилялися.
Розпрямлена пружина скручується назад. Її затискають у лещата, ще гірші від тих, які тиснули нас до осені 2004 року.
Міліція починає розганяти опозиційні акції, як у пріснопам’ятні кучмівські часи. Убивати молодих людей — і ніхто не бере ці справи під контроль.
Ці самі «недодемократизовані» менти перешкоджають виїзду з областей автобусів із маніфестантами, які прямують на мітинги в Києві.
Опозиційними політиками займається прокуратура.
Росії безкарно здаються дедалі більші шматки державного суверенітету.
Нова проросійська влада відмовляється від історичної пам’яті, заледве поновленої в минулі п’ять років.
Табачник і Ко нахабніють у своїй реваншистській безкарності. Міністр освіти вже, складається враження, зі спортивного принципу, граючи у складі російської «збірної», бореться зі згадками про всіляку «брєдятіну» на кшталт Голодомору, замовляє підручники з української історії донеччанам та москвичам.
Депутати обласних рад навіть на Західній Україні, не бажаючи бути відлученими від корит, раз по раз провалюють голосування за недовіру одіозним «синім» «губернаторам».
Редактори телеканалів і ще вчора «помаранчевих» газет і в Києві, і на районних рівнях погоджуються на співпрацю з «донами» та їх ставлениками, аби мати менше фінансових проблем.
Зрештою, для проїзду Януковича паралізують рух авто в половині Києва й перекривають шляхи сполучення між сусідніми селами там, де Янукович виходить на лісове полювання.
Хам перепльовує Кучму по всіх напрямках.
«Точка неповернення» лишилася десь на меридіані Варшави чи Берліна. Вона виявилася недосяжною для нас — бо так «добре» працювала і попередня влада, і ми, активна частина суспільства, що так і не стало громадянським.
Тепер це суспільство стає суспільством «керованої демократії, порядку й стабільності» — за прикладом Росії.
Усім, хто не зацікавлений у реалізації такого сценарію, прокидатися треба вже тепер. Інакше завтра буде пізно.
Певно, ми помилилися, коли вважажали, що Янукович при владі стане поштовхом до об'єднання його супротивників - проукраїнських, патріотичних сил. Наразі вони лише дробляться, роз'єднуються й лають одне одного, залюбки виконуючи "план Я.".
Ющенко сидить і не висовується, отримавши державну дачу в Кончі-Заспі (справді, не нидіти ж на власні кошти у власному маєтку в Безрадичах?!), державні авто та чималу державну охорону. Для нього головний ворог - усе ще Тимошенко.
А Тимошенко кусає лікті, спостерігаючи, як по одному і зграйками відпливають до іншого корита спонсори-олігархи, так само залучені нею після 2004 року.
Де вони, ті політичні лідери, які можуть очолити новий спротив? Одні - слабкі, інші - скомпрометовані, треті - скомпрометовані й слабкі, всі разом не мають ані людського, ані фінансового ресурсу, аби організовувати рухи, які зможуть стати гідною альтернативою Януковичевому «асфальтоукладчику».
Та й гроші в цій справі - не головне, адже нову революцію за жодні гонорари не організуєш. Потрібен драйв, порив пересічних людей.
Це правильно, що протест має визрівати в масах і йти з низів, а не насаджуватися вчорашніми президентами, прем’єрами, екс–міністрами й недоолігархами. Але ж якщо кожен із свідомих українців, кожен із прихильників демократії не займе свій плацдарм зараз, а вичікуватиме, чим же закінчиться наступ «януковичів», — через рік–півтора захищати вже буде нічого. Захоплять, з’їдять, підкорять усе.
Нас — гнітюча меншість. Наші ідеї наразі не запитані «масовкою». Помаранчеві стрічки п’ять років тому стали лише тимчасовою модною фішкою для натовпу, як хіт Сердючки чи джинси із заниженою талією. Натовп насправді не пройнявся вагою тих ідей і тепер уже із задоволенням «тащиться» від георгіївських стрічок, мимоволі чи свідомо долучаючись до підтримки великодержавних амбіцій карликів із Кремля.
Нас — мало. Але, як свідчить історичний досвід, кращі люди і кращі ідеї спроможні змінювати хід історії. Навіть починаючи із гри в меншості.
Додати коментар
тел. 78-78-84
м. Суми, вул. Горького, 2
Коментарi вiдсутнi